Страница: 1/3
"Урологія. Курс лекцій".
Навчальний посібник за ред. проф. Ф.І.Костєва, Одеса, 2004
Неспецифічні гнійно-запальні захворювання
органів чоловічої статевої системи
Простатит
(рис.20) – запальне захворювання передміхурової залози.
Це одне з найбільше поширених захворювань статевих органів у чоловіків. Вважається, що простатитом частіше усього хворіють чоловіки найбільш працездатного та репродуктивного віку – 20 – 45 років. За останні 1,5-2 десятиліття кількість захворювань помітно зросла. При цьому значно розширився віковий ценз 17-55 років.
Етіологія простатиту. Запальний процес у передміхуровій залозі виникає внаслідок проникнення інфекції, а також: внаслідок розвитку патологічних реакцій.
Інфекційний запальний процес може бути двох типів:
1. специфічний;
2. неспецифічний.
Збудниками неспецифічного запалення у передміхуровій залозі вважаються стафілококи, іноді ентерококи, протей, та дуже рідкісно – синьогнійна паличка. Специфічне запальне захворювання передміхурової залози викликають мікобактерії туберкульозу, гонококи, трихомонади, хламідії, мікоплазми та віруси.
Шляхи проникнення неспецифічної та специфічної інфекції частіше усього: уретральний або висхідний. Мікобактерії туберкульозу проникають гематогенним шляхом. Лімфогенний шлях проникнення інфекції можливий при запальних захворюваннях сусідніх органів тазу.
Чинники, які сприяють появі специфічних та
неспецифічних бактеріальних агентів у передміхуровій за
лозі:
інфекційний запальний процес в уретрі (специфічний та неспецифічний);
венозний стаз;
клапани та стриктури уретри;
флебіт гемороїдальних вен;
гіпертрофія сім'яного міхурця та інше.
Патогенез простатиту.(рис.26) Гострий інфекційний запальний процес у передміхуровій залозі спричиняє бактеріемію, токсемію, ферментемію, а також накопичення медіаторів запалення в крові. Ці чинники впливають на підвищення згортаючої та фібринолітичної систем крові, порушенню мікроциркуляції в осередку запалення та у периферичному судинному руслі, а також: приводять до ендокринних порушень та імунологічних зрушень. Імунологічні зміни при гострому простатиті характеризуються не тільки зниженням активності специфічних та неспецифічних захисних чинників, але призводять до розвитку імунопатологічних реакцій, які сприяють хронізації простатиту. На розвиток імунопатологічних реакцій впливають: незавершений фагоцитоз бактеріальних агентів, мікробних антигенів у осередку запалення до 6 та більш місяців, утворення патологічних імунних комплексів із змінними тканинними структурами передміхурової залози та лікарськими препаратами.
При хронічному бактеріальному та абактеріальному простатитах відбувається порушення механізмів, відповідальних за метаболізм тестостерону, який сприяє розвитку ендогенної недостатності. У розвитку ендогенної недостатності важливу роль грають вегетоневротичні порушення в органах малого таза і зниження активності рилізинг-чинників, виділюваних передміхуровою залозою.
Патологічна анатомія гострого простатиту. Запальний процес у передміхуровій залозі проходить три стадії розвитку: альтерація, ексудація, грануляція та рубцювання. Розрізняють також наступні клініко-морфологічні стадії:
Поверхневу.
Осередкову.
Дифузійну ( паренхіматозну ).
При прогресуванні запальний процес може поширюватися на капсулу та за її межі (перипростатит та парапростатит). Можливе нагноєння й абсцедирування передміхурової залози. У цьому випадку розвивається гнійно-абсцедируючий простатит.
При інфікуванні мікобактеріями туберкульозу відмічається характерна патоморфологічна картина: типові туберкульозні горбки, поширення некрозу або утворення кавернозних порожнин.
Атипові форми простатиту:
неспецифічний простатит;
склероз передміхурової залози;
гранульоматозний простатит;
калькульозний простатит.
Класифікація простатиту. По етіологічним чинникам розрізняють інфекційні та неінфекційні простатити.
Інфекційні простатити бувають специфічні та неспецифічні.
До неспецифічних інфекційних простатитів відносять:
бактеріальний;
вірусний;
викликаний мікоплазмами;
кандидомікозні;
змішанні.
До специфічних простатитів відносять:
гонорейний;
туберкульозний;
трихомонадний.
По клінічному розвитку розрізняють:
Гострий простатит.
Хронічний простатит.
Гострий простатит буває:
А) Катаральний;
В) Фолікулярний;
С) Паренхіматозний;
D) Абсцес передміхурової залози.
Симптоматика гострого простатиту. Клінічні прояви гострого простатиту багато в чому залежать від ступеню втягнення у запальний процес ацинусів передміхурової залози і прогресування запалення з розвитком гнійно-деструктивних форм.
При гострому катаральному простатиті характерним є часте сечовипускання, болюче сечовипускання (особливо у кінці акта сечовипускання) і помірна інтоксикація.
При фолікулярному простатиті дизуричні розлади, болючість та інтоксикація більш виражені. При паренхіматозному простатиті та абсцесі передміхурової залози відмічається типова картина загальної важкої інтоксикації, яка характерна для гнійно-запального процесу, де поряд з типовими признаками локальних проявів, ще різко виражені явища загальної інтоксикації (головна біль, нудота, блювота і т.д.). Сечовипускання часте. Іноді наступає гостра затримка сечі, температура тіла до 39-40°С.
Абсцес передміхурової залози проходить за типом септичного захворювання з розвитком токсикоінфекційного шоку.
Діагностика гострого простатиту. Характерні клінічні прояви при гострому простатиті дозволяють лікарю правильно поставити діагноз. У встановленні діагнозу має важливе значення ректальне пальцьове дослідження. У секреті передміхурової залози спостерігається велика кількість лейкоцитів і зменшення вмісту лецітинових зерен. Ректальне пальцьове дослідження треба проводити без зусиль. У першій і третій порціях трисклянкової проби сечі спостерігається підвищення кількості лейкоцитів і еритроцитів. На оглядовому знімку вдається побачити камені передміхурової залози, як причину розвитку гострого простатиту й інфекційного запального процесу у передміхуровій залозі.
Лікування гострого простатиту. Хворі гострим простатитом повинні бути госпіталізовані у шпиталь і мати постільний режим. Лікування катарального фолікулярного і паренхіматозного простатитів повинно бути медикаментозним, етіологічним і патогенетичним.
Для хворих з інфекційним простатитом етіологічне лікування складається в призначенні антибактеріальних засобів у залежності від патогенної бактеріальної мікрофлори або інших збудників. Комбінації тетрацикліну вважаються дуже ефективними в лікуванні вірусних і хламідійних простатитів. При гострому простатиті в якості етіологічного лікування використовуються препарати як 5 - НОК (нітроксолін), бісептол, гентоміцин. У комплексі з антибактеріальними препаратами застосовуються антикоагулянти, гепарин, інгібітори протеолізу і фібринолізу (контрикал, Е-амінокапронова кислота й ін.), модулятори і стимулятори імунологічних реакцій (вітамін А, декаріс).
Абсцес передміхурової залози може самостійно відкритися в сечівник або в пряму кишку. Після відкриття і дренування проводять комплексне медикаментозне і етіологічне лікування.