Страница: 1/6
Доброякісна гіперплазія і рак передміхурової залози.
Анатомія (структура і функція) передміхурової залози.
Передміхурова залоза, чи простата (від грецького слова - стояти, видаватися вперед) є однієї з залоз статевої системи чоловічого організму.
Розміщується простата в нижній передній третині малого тазу, під сечовим міхуром, між лоно і прямою кишкою; вона анатомічно являє собою непарний орган, що має форму каштана. Крізь її товщу проходить простатична частина сечовивідного каналу. Простата має дві поверхні – передню і задню, а також дві дольки –ліву і праву, між якими по задній поверхні залози проходить невиразна борозенка.
Розміри передміхурової залози коливаються в досить значних межах у залежності від віку й індивідуальних особливостей організму. У дорослого чоловіка довжина її коливається від 2,5 до 4,2 см; ширина – 2,2-5 см, товщина – 1,7-2,3 см; вага – 17-28 гр.
Передміхурова залоза складається з залозистої тканини, що займає від 1/2 до 3/4 її об’єму і передміхурового м’яза. Залозисте тіло містить у собі 20-50 окремих трубчасто-альвеолярних залозок грушоподібної чи клиноподібної форми, кожна з яких має власну протоку. Ці протоки зливаються і надалі відкриваються на задній стінці простатичної частини уретри. Залозисті часточки зв’язані між собою сполучною тканиною, що містить еластичні волокна і могутні гладко-м’язові пучки, що складають кільцевий м’яз простати, скорочення якого обумовлюють викидання секрету.
Зовні передміхурова залоза покрита капсулою, що складається з щільної сполучної тканини з елементами гладко-м’язових волокон.
Основна функція простати полягає у виробленні специфічного секрету, що містить різноманітні продукти з різними функціональними властивостями: білки, імуноглобуліни, ферменти, вітаміни, іони металів і ін. Такий набір речовин забезпечує енергетичні потреби сперматозоїдів, бере участь у процесах розрідження еякуляту і несе захисну функцію.
Вихідною функцією, що забезпечує інкрецію секрету, є моторна, скорочувальна функція. Вона забезпечується гладко-м’язовими волокнами, що знаходяться в капсулі залози й у простатичній частині уретри.
Структуру і функцію простати контролюють андрогени, естрогени, гормони гіпофізу, стероїдні гормони. Різні її частини мають неоднакову чутливість: андрогени стимулюють задню частину залози, естрогени – передню ділянку. Як гормонозалежний орган, передміхурова залоза є основною мішенню андрогенів яєчка, причому найбільш активний у ній дегідротестостерон. Переконливо доведено існування функціональної залежності між простатою і яєчками. При двосторонній кастрації різко знижується її функція, об’єм залози зменшується за рахунок загибелі кліток залозистого епітелію. І навпаки, при різних патологічних процесах, на тлі зниженої функції простати порушується і функція яєчок, що відбивається на статевій активності чоловіка.
Таким чином, анатомо-функціональні особливості простати дають уяву про складну регуляцію функціональної активності залози, про тісну взаємозалежність її з іншими органами, і не тільки малого таза.
I. Доброякісна гіперплазія передміхурової залози (ДГПЗ)
Вступ: Ліквідація багатьох інфекційних захворювань і покращення результатів лікування захворювань серцево-судинної системи привели до збільшення численності чоловіків похилого віку. Актуальність ДГПЗ обумовлена тим, що це захворювання є найчастішим у чоловіків літнього віку. До недавно найбільше широко використовувався термін “аденома передміхурової залози", однак сьогодні більшість фахівців світу дотримується визначення ДГПЗ, що найбільш повно підкреслює морфогенетичну природу захворювання.
Крім зміни поглядів на джерела походження аденоми, корінному переглядові підлягли уяви про анатомію передміхурової залози. Згідно досліджень Gil-Vernet (1953) і Mc Neal (1988) передміхурова залоза ділиться на три функціональні зони, які співвідносяться таким чином:
· центральна зона 25% об’єму нормальної простати, має конічну форму з локалізацією верхівки на сім’яному горбику, формує основу передміхурової залози; центральна зона охоплює сім’яні протоки на всьому протязі і дуже рідко залучається в патологічний процес як при аденомі, так і при раку простати;
· периферична зона 70% об’єму, формує задній та нижній відділи передміхурової залози; в 85% випадків рак передміхурової залози розвивається з цієї зони;
· перехідна зона 5% об’єму, формується двома маленькими дольками і проксимальним відділом уретри, з неї розвивається доброякісна гіперплазія простати.
У віці 40-49 років ДГПЗ зустрічається в 11-12% випадків, а у віці 80 років - 81-82%.
Установлено, що до 30% чоловіків 40-літнього віку, що доживають до 80 років, виконується хірургічне лікування з приводу ДГПЗ. Більше ніж 23млн. чоловіків в світі страждають від симптомів доброякісної гіперплазії простати. В Україні кількість зареєстрованих хворих на ДГПЗ складає більше 100000 чоловік.
Соціальна значимість і актуальність проблеми підкреслюється демографічними дослідженнями Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я, що свідчать про значне збільшення чисельності чоловічого населення планети до 60 років, темпи якого істотно випереджають зростання чисельності населення в цілому.
Епідеміологічні дослідження показали, що незважаючи на ряд виявлених особливостей і відхилень, у даний час вважається загальновизнаним, що раса, національність, особливості харчування, активність і паління не мають принципового значення в етіології ДГПЗ. Не виявлено також очевидної залежності між ступенем сексуальної активності чоловіків і частотою розвитку ДГПЗ.
Етіологія і патогенез ДГПЗ:
В основі сучасної концепції теорії розвитку ДГПЗ лежить ембріональне і морфологічне розходження реакції окремих зон простати на ендокринні стимули. Так периферична зона, яка представлена переважно простатичними ацинусами, розвивається і регулюється під контролем андрогенів, тоді як центральна зона в експерименті більш чуттєва до впливу естрогенів. Добре відома в даний час важливість андрогенів для росту і підтримки нормальної функції передміхурової залози, так і участь цих гормонів у розвитку ДГПЗ. Відповідно до сучасних знань, основним циркулюючим андрогеном є тестостерон, що надходить у клітки передміхурової залози і перетворюється в більш активну форму – дегідротестостерон (ДГТ) під дією ферменту 5 –альфа-редуктази, який міститься в основному в мембрані ядра. Прояв активності ДГТ відбувається в результаті його міцного зв’язування з високочутливими рецепторами андрогенів, що знаходяться в ядрі клітки. Це приводить до синтезу ДНК і специфічних метаболітних і проліферативних реакцій. ДГПЗ є ДГТ – залежним станом.
Вузли ДГПЗ спочатку утворюються у пери- і парауретральній зоні, проксимальніше насінного горбка (рис.51). Подальший напрямок їхнього росту, конфігурація і розміри залежать від опору навколишньої тканини самої залози і шийки сечового міхура. Придбана форма і положення вузлів гіперплазії визначають особливості плину захворювання, симптоматику і патогенез, що тісно зв’язаний як з порушенням відтоку сечі і розвитком хронічної ниркової недостатності і інфекційного запалення в нирках і сечових шляхах, так і з іритативними (подразнення) симптомами, що приводить до гіпертензії, стенокардії, інфаркту й інсульту.
Симптоматика і діагностика ДГПЗ
У клінічній картині ДГПЗ на перший план виступають порушення сечовипускання. Виникнення і розвиток інфравезікальної обструкції при ДГПЗ визначається двома складовими: статичної – у результаті механічного стискування уретри гіперплазованою тканиною передміхурової залози (компресія) і динамичною – обумовленою гіперактивністю адренорецепторів шийки сечового міхура, простатичного відділу уретри і простати (констрикція). У зв’язку з цим при аналізі скарг хворого можна виділити дві групи симптомів:
По-перше, іритативні – у виді денної і нічної полакіурії, імперативних позивів і неутримання сечі (тобто симптоми подразнення), зумовлені ступенем функціональних розладів нервово-м’язового апарата сечового міхура, утруднене сечовипускання, неможливість утримати сечу коли виникає позив до сечовипускання.
По-друге, обструктивні – затримка сечовипускання, млявий струмінь сечі, почуття неповного спорожнювання сечового міхура, напруга м’язів черевного преса при сечовипусканні, переривчасте сечовипускання і виділення сечі краплями, пов’язані з прогресуючим утрудненням відтоку сечі в результаті гіперплазії (рис.50).
Найбільш ранніми симптомами захворювання є частішання сечовипускання, звичайно нічного, а також потоншення струменя сечі і зменшення її напору. Пізніше, з наростанням інфравезикальної обструкції виникають скарги на неповне спорожнювання сечового міхура, сечовипускання краплями, необхідність напружування при сечовипусканні та ін.
На більш пізніх стадіях додаються симптоми, зумовлені вторинними змінами сечового міхура і верхніх сечових шляхів (пієлонефрит, камені сечового міхура, гідронефроз, хронічна ниркова недостатність)(рис.52,56).
Частим ускладненням клінічного плину ДГПЗ є гостра повна затримка сечовипускання (рис.53), що спостерігається при будь-якій стадії захворювання. Нерідко раптова гостра затримка сечовипускання стає першим клінічним проявом ДГПЗ. За літературними даними це ускладнення спостерігається в 10-50% хворих, найчастіше виникаючи в другій стадії захворювання. Провокуючими факторами при розвитку цього ускладнення можуть бути: порушення дієти, вживання алкоголю чи продуктів з великою кількістю пряностей, переохолодження, запор, несвоєчасне спорожнювання сечового міхура, стресові стани і т.д.
Велику роль у формуванні клінічної картини при ДГПЗ грає наявність супутнього запального процесу в передміхуровій залозі. Частота хронічного простатиту при ДГПЗ складає до 70%. Передумовами до розвитку хронічного запалення є: венозний стаз, компресія вивідних проток ацинусів гіперплазованою тканиною, конгестія.
Сучасна клінічна класифікація ДГПЗ заснована на характеристиках функціонального стану сечового міхура, верхніх сечових шляхів і нирок.
Так, перша стадія ДГПЗ характеризується компенсованою функцією сечового міхура, відсутністю функціональних змін з боку нирок і верхніх сечових шляхів, помірним збільшенням розмірів передміхурової залози, згладжуванням борозни між дольками і проявляється частим сечовипусканням, особливо в нічні часи; деякі труднощі сечовипускання в ранкові часи, збільшення часу на сечовипускання, кволий струмок сечі. Всі ці прояви посилюються після охолодження, вживання алкоголю, і т. ін.
Друга стадія – характеризується субкомпенсованою функцією сечового міхура, а інколи нирок та верхніх сечових шляхів, трабекулярністю сечового міхура, появою неправдивих дивертикулів, значним збільшенням розмірів передміхурової залози, відсутністю борозни між долями (рис.54). Головна відзнака цієї стадії – наявність залишкової сечі. Внаслідок цього, напруга детрузора знижується і наступає хронічна затримка сечі. На початку цієї стадії в сечовому міхурі сечі залишається менше, ніж виводиться під час сечовипускання. Поступово кількість залишкової сечі збільшується. Другій стадії, як результат інфекції в сечових шляхах, характерна значна дизурія, часті владні потяги на сечовипускання, почуття неповного спорожнення сечового міхура, іноді біль в попереку одного або обох боків, інколи гематурія, нарешті можлива гемотампонада (тампонаж сечового міхура кров лею) сечового міхура чи гостра затримка сечі.
Третій стадії характерна декомпенсація функції сечового міхура і подальше зростання функціональних і анатомічних змін з боку верхніх сечових шляхів і нирок. Під час сечовипускання кількість сечі, що виділяє хворий, менша від кількості залишкової сечі.
Хронічна мікційна недостатність сечового міхура з наявністю великої кількості залишкової сечі, повна атонія сечового міхура у деяких хворих не супроводжується почуттям спорожнення його, сеча у них постійно виділяється краплями; виникає парадоксальна ішурія, поліурія, а в запізнілих стадіях можлива уремія. В ІІ та ІІІ стадіях доброякісної гіперплазії простати можуть спостерігатися ускладнення – гостра затримка сечі, цистит, камені сечового міхура, гематурія пієлонефрит і ін. Цей розподіл на стадії близький до класифікації Гюйона.
Содержание
Информация
