Обстежено й проліковано 100 хворих, які страждали на генітальну герпетичну інфекцію. Проведено оцінку ефективності лікування хворих препаратом «Імуноглобулін людини проти вірусу герпесу звичайного 2-го типу» для внутрішньо-м'язового введення та в комплексі з
ацикловіром за клінічними та серологічними показниками з виявленням антигена та специфічних імуноглобулінів до ВГЗ-2. Отримано позитивні
результати.

Ключові слова: герпес, лікування вірусних інфекцій, імуноглобуліни.

Генітальний герпес (ГГ) - поширене інфекційне захворювання, що передається переважно статевим шляхом [20]. Однаковою мірою на нього страждають чоловіки й жінки, але особливо небезпечною ця хвороба є для вагітних [2, 7, 8, 14, 16, 17, 22]. При виявленні генітального герпесу в пологових шляхах можливість інфікування плода складає 40-60%, наслідком чого можуть бути вади розвитку і навіть смерть дитини [8, 14, 17]. За даними різних авторів вірусоносійство генітального герпесу, або віруса герпесу звичайного 2-го типу (ВГЗ-2), досягає 70-80%, а в деяких країнах наближається до 100% [2]. Так, у США поширеність герпетичної інфекції носить характер епідемії; відмічається висока захворюваність на герпес у Західній Європі, Росії та в Україні. На сьогодні описано вісім типів вірусів герпесу, що мають значення в патології. Типовим представником вірусів герпесу визнано вірус герпесу звичайного 1-го типу.

Слово "герпес" походить від грецького ЕРЕТу (повзти). Вперше герпетична лихоманка була описана Геродотом у 100 році до нашої ери [13]. Про генітальний герпес повідомив лікар із Франції J. Astrue у 1736 р. Перше повідомлення щодо генітального герпесу у чоловіків було оприлюднено на IV з'їзді американської дерматологічної асоціації у 1881 році.

При генітальному герпесі у чоловіків ураження розвиваються на статевому члені та внутрішній поверхні крайньої плоті [3]. В окремих випадках вони розташовуються на калитці, в уретрі або на промежині. Розвиток патологічного процесу супроводжується місцевим болем, лихоманкою, аденопатією пахвинних лімфатичних вузлів, інколи - дизурією [3, 10-12].

Симптоми хвороби з'являються через 3-7 днів після потрапляння віруса на слизові оболонки будь-яким діляхом, найчастіше статевим: з'являється локальна еритема, за нею пухирці - везикули. Пухирці лопаються, виникають невеликі виразки, що мають тенденцію до злиття. Потім формується шкуринка, новерхність виразки загоюється протягом декількох днів, не лишаючи рубця. Пухирці на слизовій оболонці не вкриваються шкуринкою, а затягуються сірувато-жовтою плівкою 110, 13, 20]. Хвороба в основному обмежується воротами входження віруса та нервовою тканиною, що іннервує місце інокуляції, а її розвиток та перебіг - станом імунної системи хворого [19]. Рецидиви генітального герпесу також знаходяться під контролем імунітету. Стан імунного дефіциту призводить до збільшення їх частоти та довготрива-лості проявів.

Особливістю ВГЗ-2, як і інших представників цієї родини, є їх здатність до латентного збереження в організмі після первинного інфікування з наступною активацією і розвитком клінічно вираженого захворювання. Встановлено, що місцем латентного збереження ВГЗ-2 в організмі людини є чутливі ганглії тазових нервів. Активуючі фактори різні, зокрема це пригнічення імунного статусу людини під дією несприятливих чинників довкілля, стресу, гормональних змін. Ці обставини важливі для стану здоров'я населення сучасної України та м. Києва як мегаполісу з додатковим набором несприятливих антропогенних факторів.

Герпетичні віруси мають здатність реактивуватися з латентного стану, що виникає під час первинного інфікування, і проявлятися при дисемінованій (генералізованій) і локалізованій формах [ 241. Адекватна імунна відповідь може обмежувати інфекцію місцем реактивації, а генералізоване захворювання із загрозою для життя спостерігається при імунодефіцитних станах, переважно у ВІЛ-інфікованих осіб, реципієнтів трансплантованих органів, які отримували імунодепресивну терапію, або у пацієнтів, котрі приймали інвазивні методи протиракової терапії.

Виділяють декілька видів клінічних проявів генітального герпесу:

1. Гостра первинна генітальна герпетична інфекція (у крові виявляються специфічні імуноглобуліни (IgM) на 5-7-й день; IgG - відсутні);

2. Вторинна генітальна герпетична інфекція (за наявності специфічних IgG до ВГЗ-2 та за відсутності в анамнезі епізодів генітального герпесу);

3. Рецидивуюча герпетична інфекція (наявність специфічних IgM та IgG під час обстеження та епізодів генітального герпесу в анамнезі);

4. Безсимптомна герпетична інфекція.

На виникнення та перебіг частих рецидивів захворювання гостріше реагують жінки, ніж чоловіки. Крім естетичного аспекту проблеми, рецидивуючий герпес, в зв'язку із тривалим перебігом, викликає тяжкі фізичні страждання. Захворювання на генітальний герпес серйозно впливає на психоемоційну сферу і може призводити до психосексуальних розладів. Так, при психіатричному аналізі хворих з генітальним герпесом у 47,9% було констатовано стійкі відхилення особистості, а у 11% - неврастенічні, або депресивні синдроми [8, 16].

Проведені соціально-епідеміологічні дослідження показали, що поширення інфекцій статевим шляхом передачі відбувається за схемою: в епіцентрі вогнища знаходяться ("ядерна група ризику") повії, геї, сексуально-активні підлітки, соціально-небла-годійні особи.

Наступний рівень — це користувачі (клієнти) послуг вищевказаних осіб (бізнесмени, кримінальні елементи, молодь та особи з бісексуальною орієнтацією). Третій рівень - члени їх сімей, близьке оточення. Державні лікувальні заклади, як правило, обслуговують контингент третього та, частково, другого рівня, тоді як епіцентр - "ядерна група ризику" залишається поза спостереженням лікарів-спеціалістів і потребує обов'язкового своєчасного обстеження та лікування. Втім, ще раз слід підкреслити, що

герпетичні захворювання сечостатевої системи є хворобою статевих партнерів.

Аналіз даних літератури та наші власні спостереження, що базуються на результатах обстеження більш ніж 2-х тисяч хворих, показали, що рецидивуючий генітальний герпес перебігає не стільки як самостійне захворювання, а частіше супроводжує інші захворювання сечостатевої системи. Збудник генітального герпесу (ВГЗ-2) все частіше виступає не як самостійний агент, а в асоціації з іншими збудниками - бактеріями, хламідіями. В результаті спільного впливу збудників на макроорганізм відбувається більш тяжкий, а нерідко атиповий перебіг хвороби. Тому для встановлення етіологічного діагнозу генітальних захворювань необхідно використовувати комплекс адекватних методів дослідження [4, 9].

У зв'язку з вищевикладеним для призначення адекватної стіотроппої та патогенетичної терапії недопустимо ставити діагноз генітального герпесу тільки після візуального огляду, оскільки подібну клінічну картину можуть викликати й інші збудники. Генітальний герпес сьогодення не завжди вкладається у типову картину везикулярних висипань і часто перебігає у вигляді виразок, папул, ерозій, гіперемії та ін. Подібні клінічні прояви можуть бути за наявності стрептококової, стафілококової, мікотичної, папілома-вірусної інфекції, при сифілісі, трихомонозі, алергічних реакціях. Крім того, візуальна діагностика неможлива при глибокому ураженні органів та тканин або при без-симптомному перебігу захворювання. Розроблений нами алгоритм діагностики генітального герпесу включає обов'язкове дослідження біологічного матеріалу із джерела інфекції, а також сироватки крові в ІФА, РШФ, ПЛР. В міжрецидивному періоді незамінними є серологічні дослідження сироватки крові в ІФА, що дає можливість підтвердити наявність інфекції шляхом виявлення рівня специфічних імуноглобулінів класів G та М.

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ

На наявність генітальної герпетичної інфекції було обстежено більше 2000 хворих з різною патологією сечостатевих органів. При діагностиці ГГ використано тест-системи виробництва "Біоком" (Росія) для ПЛР-діагностики та "Лабдіагнос-тика" (Росія) для імунофлуоресцентної діагностики; для імуно-ферментного аналізу - "Медтех" (Росія-США), "Вектор-Бест" (Росія). Матеріалом для дослідження були везикулярна рідина, клітини ураженого епітелію та/або епідермісу, що були взяті з видимого вогнища ураження; зшкрібки із слизової оболонки уретри у чоловіків і жінок та цервікального каналу, сироватка крові.

Дослідження виконували на бактерії (класичні), молікути, хламідії, гриби, віруси, простіші.

Схема обстеження хворих

1. Реєстрація клінічних проявів первинної чи рецидивуючої герпетичної інфекції з ураженням геніталій, уретри, шкіри навколишніх ділянок.

2. Лабораторна діагностика:

• визначення специфічних антитіл (IgM, IgG) в сироватці крові хворих методом імуноферментного аналізу (ІФА);

• визначення специфічного антигена у зшкрібках з місця ураження методом флуоресцентних антитіл (МФА) чи ІФА.

3. Дстекція ДНК ВГЗ-2 в зшкрібках з місця ураження методом иолімеразної ланцюгової реакції (ПЛР).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Лікування генітальної герпетичної інфекції складне, характеризується невисокою ефективністю. В сучасній меди-

цині відомі наступні підходи до лікування вірусних інфекцій:

• Застосування ефективних до певного віруса антивірус-них хіміопрепаратів та засобів, що підвищують специфічну та неспецифічну резистентність організму (інтерферон та його індуктори, імуномодулятори, вакцини) [21, 231.

• Серотерапія та серопрофілактика, що передбачає використання специфічних імуноглобулінів людини чи імунізованих тварин [5, 6, 15].

Перелік антивірусних препаратів з протигерпетичною активністю, що зареєстровані в Україні, порівняно невеликий. Він включає ацикловір в різних лікарських формах (імпортний під назвою зовіракс, вітчизняний аналог герпевір), ганцикловір та інші. Проте їх наявність не зменшує необхідності та актуальності розробки нових хіміотерапевтичних препаратів та етіо-тропних засобів іншої природи. Це зумовлено, по-перше, досить швидким утворенням штамів віруса, резистентних до дії певного хіміопрепарату, та їх наступною циркуляцією, що знижує ефективність лікування. По-друге, більшість відомих протигер-петичних препаратів відносяться до аномальних нуклеозидів і мають певні протипоказання, особливо у разі тривалого застосування для лікування генералізованої, тяжкої за клінічним перебігом, герпетичної інфекції [18, 23].

Певне місце в лікуванні різних клінічних форм герпетичної інфекції займають інтерферон та його індуктори [5]. Досить ефективним засобом запобігання рецидивам герпетичної інфекції є вітчизняна лікувальна протигерпетична вакцина.

Науковим обґрунтуванням серотерапії вірусних інфекцій є сучасна концепція процесу нейтралізації інфекційності вірусів антитілами як основного механізму реалізації гуморального імунітету при вірусних інфекціях та звільнення макроорганізму від збудника. Відомо, що вірус нейтралізуючі антитіла з противірусною дією є важливою ланкою специфічної імунологічної реакції у разі первинної чи рецидивуючої герпетичної інфекції, хоча вона має певні особливості [6].

Повної елімінації збудника — віруса герпесу досягнути неможливо. Тому метою лікування має бути: запобігання розвитку гострої інфекції чи рецидиву; скорочення та полегшення перебігу рецидивів, максимальне збільшення міжрецидивного періоду, запобігання передачі збудника.

Суттєвим в лікувальній дії специфічних імуноглобулінів, крім їх безпосередньої реакції з вірусними частками, є їх імуно-модулюючий вплив. Відомо, що IgG здатні інгібувати проліферацію В-лімфоцитів та диференціацію трансформованих В-лімфоцитів, майже не впливаючи на дозрілі В-клітини, що декретують антитіла. Під впливом IgG відбувається активація клітин-кілерів та продукції тромбоцитів в кістковому мозку, підсилюється фагоцитарна активність лейкоцитів, активується система комплементу за класичним зразком та реакція антитіло-залежної цитотоксичності [5].

Все це підтверджує доцільність лікувального застосування специфічних імуноглобулінів у разі герпетичної інфекції. В літературі накопичено певний позитивний досвід з цього питання [1,2,6,151.

Перспективним вважається комбіноване застосування специфічних імуноглобулінів та антивірусних хіміопрепаратів для лікування тяжких вірусних інфекцій. Це підвищує ефективність лікування, дозволяє знизити дози хіміопрепарату і тим самим зменшити його токсичну дію, а також значною мірою запобігти ризику утворення резистентних штамів.

Ефективним є також місцеве застосування специфічних IgG у разі розвитку локальних генітальних форм герпетичної інфекції, що доведено експериментально та підтверджено клінічно [6].

Нами було випробувано ефективність внутріттшьом'язового введення препарату "Імуноглобулін людини проти вірусу герпесу звичайного 2-го типу" виробництва ЗАТ "Біофарма" (надалі Імуноглобулін проти ВПГ-2) окремо, чи в комбінації з антигер-петичними хіміопрепаратами (герпевір, зовіракс), а також додаткового місцевого застосування.

Препарат Імуноглобулін проти ВПГ-2 являє собою імунологічно активну білкову фракцію IgG, виділену з плазми крові донорів. Технологія його виробництва не відрізняється від технології одержання Імуноглобуліиу людини нормального для внутрішньом'язового введення але доповнена етапом визначення титрів антитіл до віруса герпесу звичайного 2^го типу на стадії готового препарату і відбору активних серій.

Оцінка ефективності та нешкідливості препарату Імуноглобулін проти ВПГ-2 виробництва ЗАТ "Біофарма" (Україна) проводилась при лікуванні хворих на герпетичну інфекцію з ураженням сечостатевих шляхів. Основна і контрольна групи включали пацієнтів з ураженням сечостатевих шляхів герпетичної етіології, котрі лікувались в Інституті урології АМН України. Розподіл на групи проводили відповідно до схеми ран-домізації.

Після закінчення курсу лікування пацієнтів обох груп проводили спостереження для визначення тривалості періоду ремісії. Набір обстежуваних проводився із числа пацієнтів із встановленим клініко-мікробіологічним діагнозом геніального герпесу.

Було проведено комплексне клініко-мікробіологічне та імунологічне обстеження 100 пацієнтів (36 чоловіків та 64 жінки) віком від 20 до 55 років, які знаходились на амбулаторному лікуванні з приводу первинних та рецидивуючих форм інфекції, спричиненої ВГЗ-2.

У обстежених не спостерігались зміни з боку ЦНС, індуковані Herpes simplex virus II, ознаки вісцеральної дисемінаціїї процесу, документовані природжені або набуті імунодефіцити, злоякісні новоутворення та алергічні реакції в анамнезі, гостра та хронічна печінкова й ниркова недостатність, декомпенсовані за-хіюрювання або гострі стани з боку інших органів та систем.

При обстеженні чоловіків та жінок із генітальним герпесом враховували локалізацію ураження, площу ураженої зони (до 2 см² та більше), наявність еритеми чи набряку слизової оболонки, характеристику елементів висипань (везикули, ерозії, початок утворення або відшарування кірок). Враховували суб'єктивні скарги обстежених, а саме: свербіж, печію, біль у місці ураження.

У всіх обстежених чоловіків герпетичні висипання спостерігались на статевих органах, сідницях в ділянці анусу та в 75,0% випадків вони не перевищували за площею 2 см², у 25,0% - були від 3 до 4 см².

Аналіз клінічних спостережень показав, що серед обстежених переважали хворі зі стійкими рецидивуючими формами генітального герпесу, які важко піддавались лікуванню (тимчасовий терапевтичний ефект), характеризувались загостренням запального процесу герпетичної етіології при стресі, переохолодженні, загостренні соматичної патології, фізичних навантаженнях.

На рисунку 1 наведено результати обстеження хворих з етіологічним діагнозом генітального герпесу, що підтверджують високу частоту поширеності збудника та вказують на питому вагу ГГ у хворих з різними нозологічними формами.

При проведенні протигерпетичної терапії всіх обстежених пацієнтів було розподілено на 3 групи, порівнювані за віком хворих та характером ураження геніталій вірусною інфекцією.

І група - 35 хворих, які отримували терапію за схемою: ацикловір по 200 мг 5 раз на добу протягом 10 днів; одночасно призначали Імуноглобулін проти ВПГ-2 по 1,5 мл (1 доза) внутрішньом'язово через два дні на 3-й, курсом 7 ін'єкцій;

Рис. 1 Виявлення інфекції, зумовленої ВГЗ-2 у чоловіків та жінок з різною урогенітальною патологією

1 - уретрит;

2 - простатит;

3 - везикулярні та ерозивно-виразкові ураження геніталій;

4 - ерозія і дисплазія шийки матки;

5 - патологія вагітності;

6 - І та II безплідність

II група - 35 пацієнтів, які отримували Імуноглобулін проти ВПГ-2 за вказаною схемою та місцево - обробку пухирчастих гер-петичних висипів Імунглобуліном проти ВПГ-2 протягом 5 днів щоденно (1,5 мл в уретру або шляхом промивання піхви 5-разово);

III група - ЗО хворих, які отримували терапію за схемою: ацикловір по 200 мг 5 раз на добу протягом 10 днів та місцево у вигляді мазі.

Оцінка ефективності лікування здійснювалась через 1 та З місяці на підставі:

• відсутності клінічних симптомів захворювання (біль, висипання, набряк на слизових оболонках, шкірі, зовнішніх та внутрішніх геніталіях);

• відсутності етіологічного фактора запального процесу, нормалізації рівнів титру антитіл в сироватці крові;

• відсутності рецидивів захворювання в період спостереження. Слід зазначити, що серед обстежених пацієнтів усіх груп

лікування не супроводжувалось виникненням будь-яких терапевтичних ускладнень - відсутність місцевих та загальних алергічних реакцій.

При використанні терапії з ацикловіром ліквідація клінічних ознак запального захворювання геніталій мала місце на 9-10-й день прийому препарату. Спостерігалася лише тенденція до нормалізації титрів антитіл в периферичній крові, яка залишалась стабільною протягом 2 місяців спостереження. У 40% хворих з рецидивуючою герпетичною інфекцією після використання мо-нотерапії ацикловіром через 1-2 місяці від початку лікування відмічено рецидиви захворювання даної етіології, що диктувало необхідність призначення чергового курсу противірусної терапії.

У хворих при використанні мототерапії Імуноглобуліном проти ВПГ-2 як з первинною, так і з рецидивуючою герпетичною інфекцією мало місце зникнення клінічних ознак запального процесу даної етіології на 7-8-й день терапії. Нормалізація рівня титру антитіл в периферичній крові спостерігалась через 1-1,5 місяця від початку лікування. Рецидиви герпетичної інфекції відмічались через 2-3 місяці від початку терапії тільки у 25% хворих.

Рис. 2. Показники NTU в ІФА у хворих з ВГЗ-2 до та після лікування

У хворих на тлі проведення етапного лікування з ацик-ловіром та Ьгунглобуліном проти ВПГ-2 відбувалось зникнення клінічних ознак запального процесу на 5-6-7-й день терапії; нормалізація рівнів антитіл в периферичній крові до кінця терапії (через 31 день) спостерігалась у 90,0% обстежених (рис. 2). Протягом 3 місяців спостереження рецидиви запального процесу геніталій, спричиненого генітальним герпесом, спостерігались лише у 10% пацієнтів і перебігали як з меншою інтенсивністю вираженості клінічних ознак, так і в більш короткий проміжок (1-3 дні). І, що важливо, - був відсутній больовий синдром.

Після проведеного лікування (через 1-3 місяці спостереження) у жодного хворого не було виявлено імуноглобулінів класу М. Суттєве зниження рівня IgG спостерігали у хворих, які отримували специфічні нротигерпетичні імуноглобуліни, особливо у комплексі з ацикловіром, наприклад з NTU-21 до NTU-13.

ВИСНОВКИ

Отже, отримані нами клініко-параклінічні дані щодо оцінки ефективності лікування генітального герпесу з використанням традиційних підходів та при впровадженні в практичну систему охорони здоров'я "Імуноглобулін людини проти вірусу герпесу звичайного 2-го типу" показали досягнення максимальної клінічної (100%), вірусологічної (90%) та протирецидивпої (85%) активності при поєднаному етапному включенні до комплексу терапії ацикловіру та Імуноглобуліну.

Використання Імуноглобуліну проти ВПГ-2 при лікуванні первинної та рецидивуючої герпетичної інфекції у обстежених чоловіків та жінок не спричиняє ускладнень за даними суб'єктивних та об'єктивних оцінок і не супроводжується алергічними (місцевими та загальними) реакціями. Максимальна терапевтична ефективність, за даними клінічних спостережень, досягається при поєднаному використанні препаратів противірусної дії (ацикловір) та "Імуноглобулін людини проти вірусу герпесу звичайного 2-го типу" для внутрішньом'язового введення, особливо при рєцидивуючих формах захворювання.

Генитальный герпес и его роль в патологии; новые методы лечения

А. В. Руденко, О. В. Ромащенко, В. Т. Крутиков, В.А. Рудаков, А.Е. Кузьменко, Н.В. Нестерова

В работе приведены современные данные литературы, результаты собственных наблюдений и исследований клиники, диагностики, лечения герпетической инфекции и её значения в патологии. В статье развивается

тезис о важности препаратов специфических иммуноглобулинов в лечении инфекционных заболеваний вирусной этиологии, а именно тех, которые вызваны вирусом простого герпеса 2-го типа. Ключевые слова: герпес, лечение вирусных инфекций, иммуноглобулины.

Genital herpes and its role in pathology; new methods of treatment

A.V. Rudenko, O.V. Romaschenko, V.T. Kruglikov, A.E. Kuzmenko, N. V. Nesterova

Some modern literature data and results of our own observations and research for clinic, diagnostics, treatment of herpes infection, its importance in pathology have been presented. The thesis about importance of specific immunoglobulin preparations in treatment of infectious diseases of viral etiology diseases, caused by Herpes simplex virus type II. Key words: herpes, treatment of viral infections, immunoglobulines.

ЛІТЕРАТУРА

1. Анджапаридзе О.Г. Серопрофилактика и серопатия вирусных инфекций в эксперименте и клинике. М: Медицина; 1968.

2. Баринский И.Ф., Шубладзе А.К., Каспаров А.А., Гребенюк В.Н. Герпес (этиология, диагностика, лечение). М: Медицина; 1986.

3. Гребенюк В.Н., Дмитриев ГА, Капралов О.Б. Герпетический уретрит у мужчин. Вестн. дерматологии 1986; 4: 52-55.

4. Диагностика герпесвирусных инфекций человека: Меморандум совещания ВОЗ. Бюл. ВОЗ 1991; 3: 11-18.

5. Дранник Г.Н., Гриневич Ю.А., Ди-зик Г.М. Иммунотропные препараты. К: Здоровья; 1994.

6. Дяченко Н.С., Курищук К.В., Ряд-ская Л.С, Нетреба Н.И. и др. Специфические иммуноглобулины как эффективные препараты для лечения вирусных инфекций: современное состояние и насущные задачи для Украины. Микробиологический журнал 2002; 64(1): 3-Ю.

7. Козлова В.И., Пухнер А.Ф. Атлас вирусных, хламидийных заболеваний гениталий и цитопатологий. М: Ави-цена; 1996.

8. Козлова В.И., Пухнер А.Ф. Вирусные, хламидийные и микоплазмен-ные заболевания гениталий. М: Авиценна, ЮНИТИ; 1995.

9. Крутиков В.Т. Генитальный герпес: современные методы диагностики. Лаборатораня диагностика 1995; 3: 39-45.

10. Мавров И.И. Половые болезни: Энциклопедический справочник. К: Укр. энциклопедия; М: АСТ-Пресс; 1994.

11. Марченко Л.А. Генитальные герпес. Новые клинические аспекты. Пробл. репродукции 1996; 4: 29-33.

12. Миндел А. Генительный герпес -«забытая эпидемия». ЗППП 1995; 2: 3-Ю.

13. МошкаловА.В. Клинико-эпидеми-ологические аспекты генитального герпеса. Вестн. дерматологии 1992; 8:25-31.

14. Никонов А.П., Асуатурова О.Р. Генитальный герпес и беременность. Акушерство и гинекология 1997; 1: 11-13.

15. Писарева СП., Дяченко Н.С. Отечественные специфические иммуноглобулины на страже здоровья. Здоровье женщины 2003; 3 (15): 137-141.

16. Пухнер А.Р., Козлова В.И. Вирусные заболевания гениталий. М: Медицина; 1975.

17. Владимирова Н.Ю., Когут Е.П., Наговицына Е.Б. и др. Роль гениталь-ной вирусной инфекции в привычном невынашивании беременности. Акушерство и гинекология 1997; 6: 23-25.

18. Русакевич П.С. Фоновые и предраковые заболевания шейки матки -симптоматика, диагностика, лечение, профилактика. Минск: Высш. шк.; 1998.

19. Сухих Г.Т., Ванько Л.В., Кулаков В.И. Иммунитет и генитальный герпес. Н. Новгород-Москва: Изд-во НГМД; 1997.

20. Brugha R., Genital herpes infection: a review. Int. J. Epidemiol. 1997; 26 (4): 698-709.

21. Jacobson M.A., French M. Altered natural history of AIDS - related opportunistic infections in the era of potent combination antiretraviral therapy. AIDS 1998; 12 (Suppl. A): 157-163.

22. Kjaer S.K. Human papilomavirus? Herpes simplex virus and other potential risk factors for cervical cancer. Br. J. Cancer 1993; 67 (4): 830-837.

23. Naesens L, Clerq E. New methodes in treatment of herpical infectione. The Jornal of the IHMF «Herpes» 2001; 8 (1): 1Ы6.

24. Stevens J.G. Human herpesviruses: a consideration of the latent state. Microbiol. Rel. 1989;53:318-332.

Статья опубликована в журнале "Здоровье мужчины", №2(13), 2005

А.В. Руденко, О.В. Ромащенко, В.Т. Кругліков, В.О. Рудаков, А.Є. Кузьменко, Н.В.Нестерова
Інститут урології АМН України

Дата публикации: 2005-06-11 (5371 Прочитано)