Хламідійній інфекції урогенітальної зони належить вамога роль в етіології шлюбного непліддя. Цю обставину необхідно враховувати при обстеженні безплідної пари.
Значний ріст кількості запальних захворювань статевих органів пов'язаний з відсутністю стабілізації і, навіть, зростанням частоти венеричних захворювань, зміною імунологічних властивостей мікро- та макроорганізму.
Встановлено, що найчастіше запальні захворювання хламідіиноі етіології спостерігаються у осіб, які перенесли гонорею. Хламідії виявлено у 53,7% жінок, які хворіли на гонорею і у 35% хворих з неспецифічними запальними процесами придатків матки. Вважається, що хламідії є однією з головних причин виникнення трубного безпліддя. На думку деяких авторів хронічний хламідіоз викликає утворення множинного злукового процесу не тільки в ділянці матки і додатків, але й у верхніх відділах черевної порожнини, особливо навколо печінки, що діагностується лапароскопічно.
Останнім часом випадки захворювання негонококовим уретритом спостерігається частіше, ніж захворювання сифілісом і гонореєю. Окремі зарубіжні автори вважають, що 56% всіх хронічних простатитів зумовлені хламідіями. Вони діагностовані при мікроскопії виш-кребів уретрального епітелію.
Важкість ускладнень, що суттєво впливають на здоров'я людини, економічні і моральні збитки від хвороб, які передаються статевим шляхом, зокрема хламідійні інфекції, ставлять їх в ряд основних ме-дико-соціальних проблем.
Особливістю сбудників урогенітальних інфекцій є їх асоціації. Бактеріальне обсіменіння при запаленнях уретри змішаною аеробно-анаеробною флорою виявлено у 70%, аеробною - в 27% спостережень. В асоціації з хламідіями найчастіше зустрічаються: бактероїди - у 57%, пептострептококи - у 33%, клостридії - у 17% випадків. Хламідії виявлені у 40% хворих на гонорею, у 30% хворих на трихомоніаз.
Урогенітальний хламідіоз може проявитися більш, ніж 20 клінічними синдромами, серед яких у чоловіків переважно зустрічається уретрит, парауретрит, простатит, везикуліт, епідідіміт, а у жінок - аднек-сит, кольпіт, ендоцервіцит. При наявності гіпертрофічних ерозій шийки матки хламідії виявлені у 87% випадків, при псевдоерозіях - У 72%. При асоціації аероб-анаероб може проявитись синергічна дія бактерій, яка призводить до важкого перебігу інфекції.
У чоловіків, інфікованих хламідіями, частіше спостерігається латентний та хронічний перебіг захворювання, свіжа гостра форма урогенітального хламідіозу зустрічається рідко. Окремі автори вважають, що до 56% всіх хронічних простатитів зумовлені хламідіями. Однак, враховуючи тропізм хламідій до циліндричного, а не до залозистого епітелію передміхурової залози, важко виключити приєднання уретральної форми до секрету простати при проходженні його через сечовидільні шляхи.
Метою нашого дослідження було вивчення ролі хламідійної інфекції в шлюбному неплідді і розробка нових методів лікування цього виду патології. Методи диагностики хламідій, які застосовуються в теперішній час, грунтуються на виявленні морфологічних структур хламідій безпосередньо в уражених клітинах з допомогою різних способів фарбування, дозволяють виявити хламідіоз лише у 15-45% випадків. Більш інформативним є метод виявлення збудника з допомогою флюоресцуючих антитіл на основі реакції непрямої флюорес-ценції. Для діагностики урогенітального хламідіозу використовували реактив "ХламіСкан", який виявляє антигени збудника гіперімунною сироваткою з антиглобуліном, міченим специфічною флюоресціюю-чою фарбою. Матеріал вивчався під флюоресцентним мікроскопом.
Нами обстежено 59 неплідних пар з запальними процесами уро-генітальної сфери. Вік хворих коливався від 19 до 43 років. Хламідій-на інвазія виявлена у 52% обстежених пар.
З анамнезу встановлено, що переважна більшість пацієнтів тривалий час страждали запальними захворюваннями статевих органів і по декілька років періодично лікувалися в урологів, венерологів і гінекологів. Лікування включало стимулюючу терапію (пірогенал, гоновак-цину чи продигіозан), антибіотики широкого спектру дії, сульфаніламіди, нітрофурани, біостимулятори, вітамінотерапія, фізіотерапевтичні процедури. Однак, після лікування наступали рецидиви захворювання. Цей факт спонукав нас до пошуків нових і більш ефективних методів лікування.
Більшість пацієнтів скаржилась на виділення із статевих шляхів. 31% обстежених мали слизово-гнійні виділення, 52% - гнійні. Рідше (12%) хворих виділення не відмічали. У 41% випадків хворі відмічали почащений сечопуск. Субфебрильна температура була у 13% пацієнтів. У 78% чоловіків відмічалося запалення губок уретри: гіперемія, пастозність і злипання. У 53% виявлялась ушільнена і болюча простата. 32% хворих турбували болі в попереку, промежині з іррадіацією в куприк, пах, яєчко. 18% чоловіків з обстежуваної групи скаржились на зниження статевого потягу, слабу ерекцію, передчасну еякуляцію, загальне недомогания, в'ялість, апатію та інше.
Бактеріологічно вміст цервікального каналу складався із стафілококів та кишкової палички (89%). Ці мікроорганізми зустрічались у вигляді монокультури і в асоціаціях. З виділених стафілококів частіше висівались сапрофітний (20,5%), рідше - епідермальний (13%). Золотистий стафілокок виявлений в 3,5%. Кишкова паличка зустрічалась в 15% випадків. Бактероїди, ентерококи, ентеробактер виділені у 3% пацієнтів. У 21% хворих росту патогенної флори не виявлено.
У всіх хворих чоловіків досліджували еякулят. Аналіз результатів показав, що при наявності хламідійної інвазії у 51% пацієнтів спостерігається знижена рухливість сперматозоїдів і їх кількість в одному кубічному сантиметрі еякуляту, збільшення кількості лейкоцитів і патологічних форм сперміїв, зміна РН.
Через відсутність ефекту від загальноприйнятого комплексу антихламідійного лікування, яке проводилося за різними схемами і частими рецидивами захворювання, цій групі хворих призначено новий антихламідійний препарат флуренізид. Клінічні прояви, захворювання зникали на 10-12 день прийому препарату. При повторному лабораторному контролі лише в 1 випадку виявлений хламідіоз.
Таким чином, серед обстежених нами неплідних пар хламідійна інфекція виявлена у 52%. Найбільш інформативним і доступним методом діагностики хламідійної інфекції є реакція непрямої імунофлюо-ресценції з "ХламіСканом". Існуючи традиційні методи лікування запальних захворювань сечостатевої системи переважно є неефективними і ведуть до хронізації процесів та частих рецидивів захворювання. Позитивний досвід діагностики хламідійної інвазії реактивом "ХламіСкан" дозволить ефективно виявляти інфіковані пари і включати в комплекс лікування сучасні антихламідійні препарати, зокрема, флуренізид.
Л. А. Матвійчук (Тернопіль)